Які країни належать до постсоціалістичних: повний перелік
Після розпаду СРСР та краху комуністичних режимів у Східній Європі світ отримав понад два десятки держав, які опинились у абсолютно новій ситуації. Їм довелось одночасно будувати ринкову економіку, демократичні інститути і нову національну ідентичність — і все це практично з нуля. Саме ці держави прийнято називати постсоціалістичними.
Визначення досить широке. До постсоціалістичних країн належать ті держави, які до кінця 1980-х — початку 1990-х років жили за плановою економікою та однопартійною системою. Їх об’єднує спільний стартовий пункт, але зовсім різні шляхи після нього.
Де проходить межа: хто вважається постсоціалістичною країною
Поняття “постсоціалістична країна” не юридичне. Його використовують економісти, політологи та міжнародні організації для позначення держав, що пройшли трансформацію від планової до ринкової економіки. Ключовий критерій — не географія, а системна зміна устрою.
Загалом виділяють три великі групи таких держав:
- Колишні республіки СРСР (15 держав)
- Країни Центральної та Східної Європи, що входили до соціалістичного табору
- Держави колишньої Югославії та Албанія
Деякі дослідники також відносять до цієї категорії Монголію, В’єтнам, Кубу та Північну Корею — але останні дві лише частково, оскільки вони формально досі соціалістичні. Монголія — повноцінний приклад: вона провела ринкові реформи у 1990-х і сьогодні є парламентською демократією.
За оцінками Світового банку, більшість постсоціалістичних країн знизили рівень ВВП на душу населення у перші роки трансформації на 20-50% порівняно з радянським періодом. Відновлення зайняло від 5 до 15 років залежно від країни.
Карта постсоціалістичного світу: від Праги до Владивостока
Перелік держав, які належать до постсоціалістичних, охоплює величезну географію. Розгляньмо основні регіональні кластери детальніше.
Центральна та Східна Європа
Це країни, які першими й найуспішніше завершили трансформацію. Більшість із них вступили до ЄС та НАТО:
- Польща
- Чехія
- Словаччина
- Угорщина
- Румунія
- Болгарія
- Естонія
- Латвія
- Литва
- Словенія
- Хорватія
Польща — мабуть, найяскравіший приклад успішного переходу. За 30 років вона перетворилась на одну з провідних економік Центральної Європи. Країни Балтії теж показали вражаючу траєкторію: з радянських республік — до повноправних членів ЄС.
Пострадянський простір
Після розпаду СРСР утворилось 15 незалежних держав. Усі вони de facto є постсоціалістичними, хоча темпи і результати трансформації кардинально різняться:
- Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан
- Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Киргизстан
- Росія, Білорусь
- Країни Балтії (вже згадані вище)
Деякі з них, як Туркменістан чи Білорусь, зберегли авторитарні риси і майже не проводили реальних ринкових реформ. Їх відносять до постсоціалістичних умовно — за походженням, але не за суттю змін.
Балкани та колишня Югославія: окремий випадок
Розпад Югославії відбувся інакше, ніж розпад СРСР — через збройні конфлікти та тривалу нестабільність. Це позначилось на темпах реформ. До постсоціалістичних держав, що виникли на цій території, належать:
- Сербія
- Чорногорія
- Боснія і Герцеговина
- Північна Македонія
- Косово
Словенія і Хорватія вже в ЄС. Чорногорія — кандидат. Решта перебуває на різних етапах євроінтеграції. Албанія, формально не входила до Югославії, але мала власний жорсткий комуністичний режим — і теж є частиною цього кластера.
Багато хто вважає, що постсоціалістичний перехід — це суто економічна справа: провів приватизацію, відкрив ринок — і готово. Насправді трансформація набагато глибша. Йдеться про зміну правових систем, культури власності, довіри до інститутів — а це займає покоління, не роки.
Чим відрізняються лідери від аутсайдерів трансформації
Серед держав, які належать до постсоціалістичних, розрив у рівні розвитку колосальний. Порівняймо ключові параметри:
| Країна | Членство в ЄС | Тип економіки | Рівень трансформації |
|---|---|---|---|
| Польща | Так (2004) | Ринкова | Завершений |
| Естонія | Так (2004) | Ринкова | Завершений |
| Україна | Кандидат | Змішана | Незавершений |
| Казахстан | Ні | Ресурсна | Частковий |
| Білорусь | Ні | Держконтрольована | Мінімальний |
Критичну роль зіграли два чинники: початкова відстань від Москви і наявність чіткої мети — членства в ЄС. Польща, Чехія, країни Балтії мали обидва. Центральноазійські республіки — жодного.
Поширена помилка — ставити знак рівності між “постсоціалістичний” і “бідний”. Чехія або Словенія давно перевершили деякі країни Південної Європи за рівнем доходів і якістю державного управління. Тобто постсоціалістичне минуле — це стартова точка, а не вирок.
Що сьогодні залишається від соціалістичної спадщини
Формально трансформація у більшості країн завершена. Але реально — сліди минулого видно неозброєним оком.
По-перше, інституційна пам’ять. У країнах, де суди десятиліттями були знаряддям влади, справжня незалежність правосуддя вибудовується повільно. По-друге, демографія: масова еміграція молоді з менш успішних постсоціалістичних країн — прямий наслідок розриву між очікуваннями і реальністю.
Є і позитивна спадщина:
- Висока грамотність населення
- Розвинута технічна освіта
- Традиція безкоштовної медицини та освіти (хоча якість різна)
- Розгалужена залізнична та міська інфраструктура
Ці активи деякі держави змогли перетворити на конкурентну перевагу. Саме тому Польща або Чехія стали привабливими для іноземних інвестицій у 1990-х — дешева, але кваліфікована робоча сила.
Постсоціалізм — це не минуле, а активний процес
Здавалось би, 30 з лишком років минуло. Але категорія “постсоціалістичні країни” досі актуальна — і не лише для істориків. Міжнародні фінансові організації, інвестори та дослідники продовжують використовувати її при аналізі інституційних ризиків, корупції і якості регуляторного середовища.
Якщо вас цікавить, які країни належать до постсоціалістичних у контексті ділового середовища або права, — важливо розуміти: між Естонією і Таджикистаном із цього переліку прірва. Спільне в них лише походження, але не поточний стан.
Постсоціалістичні держави — це не монолітна категорія. Це 25-30 різних траєкторій, кожна з яких визначається не стільки минулим, скільки вибором, який ці країни зробили на початку 1990-х і продовжують робити сьогодні.
